Війна не тільки руйнує інфраструктуру, а й завдає непоправної шкоди здоров’ю багатьох українців. Кількість людей з інвалідністю внаслідок російської агресії зростає — і не лише серед військових. Формування культури взаємоповаги та підтримки до людей з інвалідністю стає першочерговим завданням.
Тема цьогорічного Міжнародного дня людей з інвалідністю звучить як «Посилення лідерства осіб з інвалідністю в інтересах інклюзивного та сталого майбутнього». Тож ми не лише згадуємо про проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю — від дискримінації до відсутності доступу до базових послуг — а й нагадуємо про необхідність захисту їхніх прав та інклюзії в усі аспекти суспільного життя, залучення до прийняття рішень, зокрема в питаннях охорони здоров’я, освіти, праці та соціальної інклюзії.
Інтеграція та інклюзивність
Існує суттєва різниця між інтеграцією та інклюзією. Інтеграція — це процес адаптації людини до суспільства, тоді як інклюзія — це процес зміни суспільства таким чином, щоб воно включало всіх людей, незалежно від наявності чи відсутності в них інвалідності. Коли йдеться про людей з інвалідністю, поняття «інклюзія» має позитивну конотацію, тоді як «інтеграція» — негативну. Ці терміни не взаємозамінні.
Три принципи розбудови інклюзивного суспільства:
1. Рівний доступ: люди з інвалідністю мають таке ж право на доступ до освіти, медичних послуг та праці, як і будь-хто інший. Однак часто вони стикаються з системними перешкодами, які позбавляють їх цих можливостей.
2. Лідерство: присутність людей з інвалідністю на керівних посадах допомагає формувати суспільство, де інклюзія стає нормою.
3. Дестигматизація: для побудови суспільства, яке справді підтримує рівність, необхідно руйнувати стереотипи та активно боротися з дискримінацією.
Інклюзивна мова — ключовий елемент створення рівності
Повага до людей з інвалідністю має відображатися в мові. Так ми сприяємо залученню всіх до суспільного життя та створюємо безбар’єрне середовище. Невідповідна ж мова може нормалізувати дискримінацію, ізоляцію та порушення прав людини, ображати та створювати перепони для повноцінної участі в суспільному житті.
Спілкуючись із людьми з інвалідністю, дотримуйтеся простих принципів поваги та індивідуального підходу:
- у розмові залишайтеся собою, будьте відкритими до підтримки, якщо про неї попросять;
- звертайтеся напряму до людини, а не до її супровідника;
- завжди запитуйте, як людині зручніше спілкуватися, наприклад, чи говорити вам голосніше або повільніше, на якій відстані вам стояти;
- майте терпець, давайте співрозмовнику час висловити думку, а якщо щось незрозуміло, уточнюйте.
Як говорити про інвалідність
1. Ставте «людину» в центрі висловлювань. Цей підхід підкреслює, що людина важливіша за її інвалідність. Вирази на кшталт «людина з паралічем», «студенти з дислексією» або «дитина з синдромом Дауна» є коректними. Та краще завжди перепитувати, як людина бажає себе називати.
2. Уникайте стереотипів і ярликів. Інвалідність — це частина життя і розмаїття в суспільстві, а не щось «героїчне» чи «мученицьке». Такі висловлювання натякають, що коли людина з інвалідністю успішна або продуктивна — це щось нетипове. Уникайте виразів на кшталт «мужньо долають свою інвалідність». Також небажано використовувати терміни «пережив» або «перемогла» у контексті стану здоров’я.
3. Відмовтеся від поблажливих евфемізмів. Фрази на кшталт «інакше обдаровані» чи «особливі потреби» створюють враження, що опис інвалідності потрібно пом’якшувати, і можуть сприйматися як зневажливі. Евфемізми у цьому випадку заперечують реальність та є спробою уникнути згадки про інвалідність. Термін «Людина з інвалідністю» є більш нейтральним терміном, ніж «людина з інакшими можливостями».
4. Інвалідність — це не хвороба і не проблема. Медична модель розглядає інвалідність як стан здоров’я, який потрібно «вилікувати», заперечуючи права осіб з інвалідністю, тоді як благодійна модель змальовує їх як тягар або «проблему», яку мають вирішити люди без інвалідності, тим самим посилюючи стереотипи. Уникайте слова «пацієнт» до людей з інвалідністю, які не перебувають під медичним доглядом, і не характеризуйте їх за діагнозом (наприклад, «дислексик»). Фрази на кшталт «страждає на» чи «потерпає від» натякають на безпорадність і низьку якість життя; краще сказати, що хтось «має [інвалідність]». Не вживайте терміну «жертва» в контексті інвалідності, якщо це не стосується злочину чи порушення прав, адже такі слова змальовують людину як безпорадну.
5. Мова повсякденного спілкування. Більшість людей з інвалідністю нормально ставляться до більшості слів, які використовуються у повсякденному житті. Можна сказати «ходімо на прогулянку» людині, яка пересувається в кріслі колісному, або «Ви чули новини?» людині, яка не чує. Однак, фрази на кшталт «сліпий як кріт», «глухий як пень» є неприйнятними навіть для неформального спілкування. Також слід бути обережними з метафорами, наприклад, «сліпий до критики».
Неправильна термінологія також буває недоречною і образливою: уникайте фраз «у мене Альцгеймер» чи «у нього параноя», коли ви щось забули або хтось чомусь сильно не довіряє. Не використовуйте терміни, пов’язані з інвалідністю, як лайливі вислови.
Які слова вживати замість образливих чи поблажливих, як-от «глухий», «сонячні люди», чи «інвалідний візочок»?
Навчитися інклюзивного слововжитку допоможе Словник безбар’єрної мови.
Матеріал підготовлений у рамках Всеукраїнської програми »Ти як?» (https://howareu.com/), ініційованої першою леді Оленою Зеленською.